Починалася зима. Холодний вітер виспівував свою сумну пісню, намагаючись підняти з землі опале листя. Він смикав гілки дерев, але їм було байдуже, бо вони спали... Не могла заснути лише Груша. Вона сумувала. Вона навіть не опиралася поривам вітру, бо в його холодних обіймах їй було не так самотньо... До вечора вітер ущух. І смуток у Груші став таким гнітючим і густим, що перетворився в клуби туману, які покотилися нічним садом. А під ранок десь узявся морозець. Він весело хукав на дерева, зодягаючи їх серпанковим інеєм.
Яка ж то була краса! Але Груша сумувала... Навіть ніжний промінчик сонця, який ледь-ледь пробивався з-за хмар, не приніс їй утіхи. Від сонячного тепла кристалики інею танули і Груша плакала...
— Ой, яка ж ти сьогодні красива!
Від несподіванки Груша здригнулася і на хлопчика посипалися іскринки інею. Хлопчик весело засміявся, але побачивши сльозинки на вітах, співчутливо спитав:
— Ти плачеш? Чому?
—Я сумую... — ледь чутно відповіла Груша.
— Чому сумуєш?
— Бо я нікому не потрібна.
— Чому? — вперто допитувався хлопчик. Він взяв гілочку Груші у свої маленькі долоньки і цей теплий дотик розбудив в ній багато-багато спогадів...
— Я зараз нікому не потрібна, бо в мене нічого немає. Ні листочків, ні квітів, ні плодів... От коли я це все мала, то була потрібна тобі і твоєму дідусю, і пташкам, і комахам, і звірятам. Тепер так холодно і до мене ніхто не приходить, а сестрички мої сплять і не можуть поговорити зі мною... — Груша сумовито хилила своє віття. Але враз якийсь гарячий дотик знов змусив її здригнутись. Хлопчик плакав і його сльозинки капали на гілки Груші.
— Чому? Чому ти плачеш? — здивовано запитала Груша.
— Мені сумно разом з тобою... Але хіба ти не знаєш, що навесні ти знову зодягнешся зеленими листочками і знову розквітнуть твої квіти?
— Зараз холодно і сумно, тому я вже не вірю, що так колись буде.
— Буде, я впевнений, що буде! — Хлопчик витер сльозинки і весело застрибав навколо груші. — Ти пам’ятаєш, як весело гули бджоли та джмелі навколо твоїх квіточок? Хоча я трохи їх боявся...
— Пам’ятаю! Вони дружно збирали нектар з моїх квіточок і дуже-дуже дякували мені. Але чого ж ти боявся їх? Вони такі трудолюбиві й не злі...
— Та я і їжаків спочатку боявся, аж поки дідусь не познайомив мене з ними!
— О, тут біля мене ціле літо жила велика їжакова сім’я. Особливо весело було вночі, коли вони шушукалися, борюкалися, і гралися в їжакові хованки. А восени вони мені й за листочки дякували, бо утепляли нами на зиму свою нірку. Скажу тобі по секрету, що вони зимують отут, у нашому саду! От тільки не знаю, чи груші мої їм смакували... А білочці точно смакували, бо вона й для маляток своїх брала в мене гостинці!
— І нам твої груші дуже до смаку! Бабуся навіть варення з них зварила. На всю зиму вистачить!
— Чудово! Ви їстимете варення і згадуватимете про літо, про спів пташок! О, як вони полюбляли ховатися в моїх гілках і дзьобати комах...
— А пам’ятаєш оту жирну незугарну гусінь, яка жерла твоє листя?
— О, пам’ятаю! Мені було так неприємно цілий день чути її чавкання... Але якось вона загорнулась в кокон і заснула. А потім одного ранку з кокона вилетів великий метелик. Він сів на мою гілочку, граціозно вклонився і так щиро подякував мені за смачні листочки, які дали йому силу рости і перетворитись в метелика!
— Так це був отой прегарний метелик, який сів на капелюх мого дідуся? Ми тоді читали книжку під твоїми розлогими вітами... В ній такі чудові малюнки! І такі важливі слова...
— Пам’ятаю! Слова про те, що є Той, Хто дуже любить нас всіх і турбується про нас!
— Отож, тоді чому тобі сумувати?
— Я вже не сумую. Смуток втік! Я вже заспокоїлась і дуже хочу спати! Ти прийдеш до мене навесні? — Груша весело обсипала Хлопчика останніми іскринками інею.
— Прийду! До зустрічі! — радісно вигукнув Хлопчик, усміхаючись першим сніжинкам, які линули з неба.
«Тіштеся з тими, хто тішиться, і плачте з отими, хто плаче!»
(До Римлян 12:15)
Левицька Галина,
Україна
Вірші й прозу писала з дитинства. У вирі життя і турбот моя квітка зів'яла, засохла... В 2003 році я зустріла Ісуса. Я дякую Богові, що Він не раз провів мене долиною смертною і дав нове життя. Дух Святий дає мені натхнення любити, радіти, писати...
Вийшла з друку моя перша книжечка з дитячими християнськими оповіданнями. Українською мовою. Повнокольорова. Замовити можна за тел. 0972665447 Моя сторінка в фейсбуці:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001665337155
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Галочко, чудово! Ти повернула мене в дитинство! Божих тобі рясних благословінь і ще багато таких прекрасних історій:)). Комментарий автора: Дорогенька Надієчко,щиро дякую за увагу та підбадьорливі слова! Благодаті та радості від Господа)
Один день из жизни школы боевых искусств - Наталия Минаева Меч. Это интересно
Древнейшие бронзовые мечи (9-8 вв. до н.э.)
Рубящее и колющее длинноклинковое (до 1,5 м.) оружие с прямым обоюдоострым клинком. Бронзовый меч появился во 2 тысячелетии до н. э., железный - в начале 1 тысячелетия до н.э. Длина их была не более 70 см. Эфес меча состоит из рукояти, гарды (обычно типа крестовина) и головки. У некоторых мечей гарда может иметь форму круга, а головка представлять собой набалдашник. В качестве дополнительных элементов защиты руки отдельные мечи имеют дужки и лангет (небольшой щиток для защиты большого пальца). Рукоять обычно делается из дерева и оплетается проволокой (либо выполняется целиком из металла). Головка представляет собой металлический шарик, который может иметь шляпку (расклепанный конец хвостовика).
Крестовины меча двоякого рода: прямые и с опущенными концами. Меч с крестовинами второго типа наиболее пригодны для рубки с коня. В процессе развития, в зависимости и от оборонительного вооружения, и от приемов боя, форма меча изменялась.
Заподноевропейский меч 15-16 вв.
После падения Римской империи и до выделения рыцарской конницы в главную ударную силу на поле брани, то есть в период с 6 по 10 вв., длинный меч стал массовым оружием во всем регионе. Ведущим типом меча в этот период стал каролингский, названный так в честь правящей во Франции династии Каролингов. Такие мечи, широко распространенные во всей Европе, были длиной 80 - 90 см, шириной 5-6 см и имели прямой клинок, который мог быть как обоюдоострым, так и иметь одностороннюю заточку и скошенное в одну сторону острие.
Скандинавский меч, который еще называют норманским, очень хорошо подходил рослым и физически сильным викингам. Он был достаточно толстым в поперечнике, имел очень массивный противовес (у некоторых мечей размером почти с кулак) и небольшую гарду (или вообще не имел ее). Некоторые мечи имели на навершии крюк или небольшой крюкообразный клинок, которым можно было атаковать противника, уведя в сторону его меч основным клинком.
Мечи 9 - 10 вв. имеют ровный широкий клинок, закругленный к концу, и являются только рубящим оружием. Мечи 11 - 12 вв. с заостренными концами и слегка сужающимися книзу клинками имеют значение не только рубящего оружия, но и колющего. Мечи изготовляли из железа и сварочного булата. В конце 12 в. рукоять меча удлиняется настолько, что позволяет действовать двумя руками. В этот период мечи имеют заточенные у острия клинки, способные проникать сквозь сочленения доспехов.
Ножны у меча деревянные и покрываются кожей или материей и привязываются к поясной портупее на перевязи, каждый конец которой, разрезанный на ремни, образует плетеное кожаное кольцо.
Ремни эти обычно покрыты бархатом, шелком и шиты золотом, а иногда украшены финифтью. К этому времени относится появление рыцарского оружия. Рыцарские мечи выделяются своей красотой, считаясь благородным оружием. В продолжение месяцев их оставляли лежать на алтарях, они участвовали в литургии, их благословляли священники и даже освящали. Лучшие хранились в сокровищницах монастырей под алтарями, на могилах своих бывших владетелей. Им дают имена, как это делалось еще во времена Каролингов; при инвеституре, короновании, посвящении они участвуют в церемонии в силу строго соблюдаемого завета. Их происхождению часто приписывали сверхъестественный характер; некоторые из них якобы обладали волшебными свойствами.
В первой четверти 14 в., после внедрения латного доспеха, клинок рыцарского меча стал длиннее, что увеличивало силу его удара и дистанцию. Так появился полутораручный меч, сначала в Германии, потом - в Англии, затем - в остальных странах Западной Европы.
Европейский меч 14-16 вв.
Классический рыцарский длинный меч окончательно оформился к 13 в. Средняя длина его клинка составляла 75 - 80 см, максимальная - 90 см. меч был плоский, шириной 5 см и имел долы. Гардой служила простая перекладина, дужки которой могли незначительно загибаться вверх. Рукоять, рассчитанная на одну ладонь, имела в длину 10 см. Заканчивалась она навершием-противовесом, которое очень часто использовалось как тайник для хранения какой-нибудь христианской реликвии, повышающей "святость" меча и боевые качества его владельца. Поэтому рыцари навершие в бою не использовали. Вес меча составлял 1,25 - 1,8 кг.
В настоящее время, согласно европейской классификации, под коротким мечом понимается меч длиной до 60 см (2 фута), длинным - от 60 до 115 см (2 - 3,5 фута), полутораручным - 115 - 145 см (3,5 - 4,5 фута), двуручным - больше 5 футов, то есть 152 см. Клинок последнего был шириной 5 - 6 см. Длина его рукояти составляла около 30 см, весил он от 3,5 до 5 кг. Двуручный же "тяжелый меч" весил до 8 кг и мог доходить в длину до 2 м.
Русский меч
На Руси меч являлся дорогостоящим предметом вооружения, часто передавался от отца к сыну. Мечи 10-12 вв. имеют клинок длиной около 100 см, шириной 4 - 6 см, толщиной средней части клинка 3 - 6 мм. Переход в 14 - 15 вв. от кольчуги к наборным доспехам повлиял и на эволюцию меча. Доспехи в бою легче было проколоть, чем разрубить. Поэтому прежнее рубящее действие меча заменяется в 14 в. на колюще-рубящее. Мечи становятся длиннее (до 120 - 140 см). Их рукоять делают большой, крестовину - прямой и длинной (до 26 см). На клинке меча появляются трехрядные долы
