[ ! ]      версия для печати 
  
  
    
      
Від смеркання гойдала дитину. 
Скрип і скрип, скрип і скрип – цілу ніч. 
Я ніколи тебе не покину! 
Кину! Кину! – дражнив її сич.  
 
Місяць пестив розтріпані коси, 
Пильно в очі сухі заглядав. 
В чорних травах розплакались роси, 
А за річкою сич не змовкав. 
 
Де ж взялась ота напасть проклята? 
Чи ж нам, справді, замало біди? 
Збережи для нас, ангеле, тата. 
Від коханого смерть відведи. 
 
Я ніколи його не покину - 
Запеклись молитви у вустах.  
Все гойдала й гойдала дитину... 
Відганяла непрошений страх. 
 
А під ранок в неприбрану хату 
Побрела із малям в пелені: 
Може вдасться хоч трохи поспати. 
Тільки бомби не рвались би в сні! 
 
Будять свистом пронизливим кулі. 
І від милого звістки нема... 
На війні на світанку зозулі 
Теж кують? Чи весна там німа? 
 
Нероздягнена впала в перину. 
Молоденька дружина? Вдова? 
Пригортала спросонку дитину, 
Бормотала незв’язні слова: 
 
Не покину... Так страшно... Спиніться... 
Сич мовчить... Ах, яка тишина... 
Бідолашненька, спи! Ще присниться 
Що закінчилась клята війна.  
       
     
  
   
 
 
 
 
  
    Прочитано 7148 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 5  
   
Дорогие читатели! Не  скупитесь  на  ваши отзывы,
замечания,  рецензии,  пожелания  авторам. И не  забудьте  дать
оценку  произведению,  которое  вы  прочитали - это  помогает  авторам
совершенствовать свои  творческие  способности 
 
  
       
     
  
  
 
      
    
	
	
	 
Рамочка .ру  - лучшее средство 
опубликовать фотки в сети!
Надежный хостинг : CPanel + php5  + MySQL5   от $1.95  
Hosting